Звичайна вдячність

...Того страшного спекотного літа 61-го він не забуде ніколи, й навіть сорок років по тому все сказане і вчинене тоді спливатиме в пам’яті так, наче трапилося тільки вчора. Тоді, йому було тринадцять, безтурботний підліток, що зростав у благопристойній родині (тато – священик Методистської церкви, мама – творча і талановита регентка хору, геніальна сестра – майбутня студентка і молодший братик-школяр), упродовж тих трьох літніх місяців пройде жорстоку школу дорослішання. Через вервечку загадкових смертей, що матимуть різні прояви — нещасний випадок, природна смерть, аварія, вбивство — йому доведеться сповна пізнати життя, сповнене драматизму, таємниць, брехні та зради, відданості та перелюбства.

Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ в одну мить зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.

Пронизливий роман про гірку ціну мудрості, про невідворотну Божу милість і про те, що нас від вічності відокремлює лише подих, один останній подув вітру...